Фільм "Ґолда" / Golda (2023). Movie Review
Привіт, друзі.
На днях подивилася біографічну драму "Ґолда" про Ґолду Меїр, першу жінку-прем'єр-міністра Ізраїлю, на долю якої випали карколомні 70-ті ХХ століття. У контексті останніх подій цей фільм просто неможливо оминути увагою. Адже весь світ нині завмер в очікуванні початку наземної війської операції Цахалу проти терористичної організації Хамас.
Роль Ґолди, своєрідної «залізної леді» Ізраїлю, блискуче зіграла Гелен Міррен. На ній, практично, тримається весь фільм, яких є камерною, здебільшого, інтер'єрною історією про шалений тиск: як це бути прем'єр-міністеркою й приймати найважливіші рішення у надскладні й найтрагічніші дні для своєї країни.
Акторка в ролі Ґолди справді дуже крута, і я не здивуюся, якщо в номінації "Найкраща жіноча роль" на наступному Оскарі Гелен Міррен здобуде перемогу.
Події фільму "Ґолда" режисера Гая Наттіва засновані на реальних подіях війни Судного дня (1973) і буквально віддзеркалюють події сьогодення. Особливо напружено сприймаєш його початок, коли відбувається несподівана атака на ізраїльтян єгипетських та сирійських військ. Бо ми фактично бачили те саме на екранах своїх смартфонів 7 жовтня 2023 року, і це було не кіно.
Як і в перші години терористичного нападу бійців Хамасу на Їзраїль 7 жовтня, так і в момент нападу єгиптян, лише з відстанню у 50 років, у кадрах фільму панує розгубленість верхівки Ізраїлю. При цьому потрібно "тримати лице" перед своїм народом, не зважаючи на те, що події розгортаються блискавично швидко і непередбачувано. І Ґолда робить це з неабиякою гідністю.
"Якщо араби нас розіб'ють радянською зброєю, яке послання буде надіслано вільному світу?!" — жорстко і твердо питає вона в телефонній розмові у дотішнього держсекретаря США Генрі Кіссінджера (у фільмі його зіграв Лієв Шрайбер, великий друг України), вимагаючи від нього військової підтримки. Справжня "залізна леді", інакше не скажеш.
До речі, росіяни дуже критично висловлюються про цей фільм. Ще б пак, бо там, на їхню думку, спотворено імдж СРСР. Ґолда з неприхованим презирством говорить про росіян, відкрито акцентуючи на тому, що вони світові приносять лише страждання. Навіть висміює страждання на кожній сторінці у Достоєвського, коли Генрі Кіссінджер, будучи з візитом в Ізраїлі, у помешканні Ґолди, згадує Толстого. У цей момент в кадрі Ґолда годує Кіссінджера борщем, і розповідає йому історію, як вона, будучи ще маленькою дівчинкою й живучи в Києві, пам'ятає, як її батько заколочував ззовні вікна і ховав дітей в будинку, коли п'яні російські казаки здійснювали єврейські погроми. Вона на все життя запам'ятала вираз страху на обличчі власного батька, і тому немає жодного пієтету ані до російської культури, ані до цього жорсткого народу. І це якось по-спражньому відчувається щоразу, коли Ґолда промовляє слова "russia" та "russians".
Фільм можна переглянути лише онлайн, бо права на показ фільму в Україні викупила... росія. Я дивилася цей фільм англійською, там доволі прості й доступні для розуміння діалоги. Тож рекомендую його переглянути й вам, бо історичні паралелі у цьому фільмі до дня нинішнього дуже актуальні. Як то кажуть, "фільм, який на часі".
Треба переглянути.
Фільм справді того вартий.